Меню розділу

   

УВАГА!

РОЗКЛАД ЕКЗАМЕНІВ!

 

 

 

 

 9 РЕСУРСІВ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗНО On-line

З метою запобігання поширення на території України коронавірусу COVID-19, 

з 12.03.2020 р. по 22.05.2020 р. призупинено освітній процес у коледжі та переведено на дистанційний режим до стабілізації епідемічної ситуації та окремого розпорядження за підсумками оцінки ситуації на черговому засіданні протиепідемічної комісії.

  

Бібліотека про видатні постаті в історії культури України: «Театр - життя Богдана Ступки»

Богдана Сільвестровича ще за життя називали «актором №1», його обожнювала публіка не лише нашої країни, а й за кордоном.  Більшість ролей, що зіграв актор у театрі і кіно, увійшли до театрального літопису  та стали шедеврами кіномистецтва України.

«Дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать!» — цю франківську фразу з вірша «Земле, моя всеплодющая мати...» часто любив цитувати Богдан Ступка. Справді, ним багато створено (понад сотню кінообразів — у кіно і 50 — на сцені!) Мав величезний успіх, славу, світове визнання.

Після тріумфальних гастролей в США, показу вистави «Тев’є-Тевель» онука Шолом-Алейхема, американська письменниця Белл Кауфман сказала, що вона бачила різних акторів, але Богдан Ступка — найкращий Тев’є-молочник світу!  Залишилися й нездійснені мрії — отримати Оскара. Не встиг, а шанси були: тяжка хвороба забрала сили і  митець пішов від нас...                    

Втім, пам’ять про митця живе:  й досі лунає його голос оксамитового тембру у записах вистав, стрічки з його участю, якщо демонструють, то це 100% гарантія аншлагів.

Ступка Богдан Сільвестрович  народився  в селищі Куликів на Львівщині. До сцени його привчили родичі: батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин старший брат був  солістом, а тітка — головним концертмейстером. За кулісами театру,  Богдан Ступка побачив і почув голоси багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема   Івана Козловського і Сергія Лемешева.

Ступка Богдан Сільвестрович закінчив Львівську СШ № 4 (тепер Львівська лінгвістична гімназія). Богдан хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. По тому влаштувався в обсерваторі ї. Він любив згадувати: «Я міг стати хіміком, астрономом. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені,що з мене  зробить астронома».                                                                  

1961 року Ступка закінчив студію при Театрі  ім. М. Заньковецької, на цій сцені дебютував, як актор і там же до нього прийшла популярність. Ступка  згадував й свого друга і старшого товариша Сергія Данченка, постановки якого стали знаковими у творчій долі режисера і актора... У Львові актор зустрів своє кохання на все життя. З Ларисою Семенівною вони прожили 45 років, і «це були роки щастя, і всі мої перемоги - це все завдяки моїй Ларисі, яка була моєю Музою, дружиною, найріднішою людиною, хранителькою нашого родинного вогнища», — стверджував Ступка. Якщо повіриш у те, що кожен твій крок на сцені — високе мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес. Все наше життя — суцільна імпровізація, а отже, все наше життя — це джаз!

Мені завжди казали: не хвалися, що ти це зробив. Ти — просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не маєш цього закопати. І ніколи не будь гордим...    

Київська сторінка творчої долі Богдана Сильвестровича тісно пов’язана з колективом Театру імені І. Франка з 1978 року, коли зі Львова приїхав Сергій Данченко й очолив команду франківців, взявши до себе в трупу двох провідних акторів Театру ім. М. Заньковецької — Ступку і Розстального. Саме Данченку належить розробка моделі поняття «національний театр». Театр Високого Стилю, в якому відверта театральність, вишуканий смак виступають в єдиному синтезі зі справжньою народністю. А коли 2001 року Сергій Володимирович помер, його справу продовжив Богдан Сильвестрович, який очолив Театр ім. І. Франка і ніс прапор франківців до самої смерті. «Мені було легше бути міністром культури, ніж художнім керівником театру...» — зізнавався Б. Ступка. 

Ступка дебютував у кіно у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971 р.) в  ролі Ореста Дзвонаря. Серед ролей Б. Ступки було багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні») та інші. Серед останніх його  робіт були: «Тарас Бульба», «Дім», «Одного разу в Ростові» та «Безодня»...                                                      

«Роби справу чесно, з душею — і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори... Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому...» — казав актор.  Глядачі із захопленням сприймали ролі Ступки, зіграні ним у таких популярних виставах: «Украдене щастя», «Дядя Ваня», «Тев’є - Тевель», «Король Лір», «Сни за Кобзарем», «Енеїда», «Записки божевільного», «Цар Едіп», «Лев і левиця», «Легенда про Фауста» та ін. Актор зізнавався, що своїми успіхами завдячує «міцному тилу» — дружині Ларисі. Вона була чудовою балериною. Її запрошували працювати у Великий театр, а вона пожертвувала особистою кар’єрою, зробила затишним дім Ступок, виростила сина, займалася онуками.                                                                                                             

Богдан  Сільвестрович говорив про себе: «Мені не завжди аплодували. Були й розгромні рецензії. Але мої ролі — як діти, ні від кого не відмовляюся. Є три вистави, які вважаю найголовнішими в моєму житті. Це — «Украдене щастя» Івана Франка, «Дядя Ваня» Антона Чехова і «Тев’є-Тевель» Шолом-Алейхема. Мої персонажі — Микола Задорожний, Тев’є-Тевель, Іван Петрович Войницький постійно розмовляють з Богом. «Господи, пропало життя! Якби мені почати життя спочатку... Я міг би бути Шопенгауером, Достоєвським», — а він — ніхто, він — «дядя Ваня»...   Сам я нічого не ставлю, не хочу поповнювати когорту бездарних режисерів! Театр зображує, так би мовити, життя. Але там не по-справжньому вмирають, гинуть і так далі. Там грають в це все. Грають у життя. Театр — продовження життя. Ти підносишся трохи над реальністю, але це та ж реальність, тільки в художній формі. Театр — не втеча з життя, просто людина знайшла іншу його форму. Все пов’язане, воно ж не буває окремо: життя — це життя, театр — це театр..                                                 

Український глядач — найкращий глядач у світі, і його подяка та оплески є найкращою винагородою для акторів і меценатів. Ми — громадяни однієї країни, і обов’язок кожного зберегти її культурне багатство. Вважаю, що люди, які допомагають у цьому — патріоти України». Так вийшло, що фактично майстер прощався зі своїми шанувальниками на бенефісі «Концерт №70 від Ступки», який на франківській сцені актор дав 7 жовтня 2011 р. У тому вечорі Богдан Сильвестрович дебютував як «ударник», виконавши соло на барабані й тарілках, шуткував, декламував улюблений вірш «Крила», який написала Ліни Костенко: « Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!».                                                                                                   

До речі, 2008 року, на 67 день народження Ступки, працівники Андрушівської астрономічної обсерваторії назвали в його честь астероїд, який відкрили в ніч на 27 серпня. Офіційна назва астероїда — «269 252 Богданступка».                                                                                                          

Нині пам’ять про актора живе у серцях людей, бо нам у спадок він лишив прекрасні театральні вистави і фільми. На Байковому кладовищі встановлений пам’ятник — це бронзовий дуб із перевернутим корінням і в цьому закладено багато смислів і сенсу, які підкреслюють існування митця на землі, його душі...

                                                                          За матеріалами інтернетвидань