БАТЬКО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

(до 180-річчя з дня народження Михайла Старицького)

«З перших кроків самопізнання на полі народнім,
я загорівся душею і думкою послужить рідному слову,
огранити його, окрилити красою і дужістю,
щоби воно стало здатним висловити культурну освічену річ,
виспівати найтонші краси високих поезій <…>
возвести своє слово в генеральський чин…»

М. Старицький до І. Франка

   Михайло Петрович Старицький – неосяжний художник розмаїтого літературного таланту. Адже він – поет, драматург, прозаїк, перекладач, режисер, актор і громадський діяч. Український Сенкевич – це теж про нього. Іван Франко називав Михайла Старицького «батьком українського театру», адже один із засновників українського професійного театру став ще й меценатом його діяльності у не найкращий для творчості час заборон і переслідувань: Старицький, продавши родовий маєток, платив трупі, у якій блищали такі артисти, як Заньковецька, Саксаганський, Садовський, Кропивницький, за розцінками імператорського театру.

   Починав свій творчий шлях Старицький як літератор, поет, перекладач. Причому на останньому він робив особливий наголос, популяризуючи шедеври світової літератури на батьківщині і одночасно тим самим доводячи, що навіть найскладніші творіння доступні для передачі засобами української мови. Перекладами він займався, незважаючи на переслідування цензури, яка прагнула максимально обмежувати українську мову та культуру. Усього він переклав понад 200 творів російської та світової літератури, включаючи «Гамлета» Шекспіра, казки Андерсена, байки Крилова, «Пісню про купця Калашникова» М. Лермонтова, «Сербські народні думи і пісні».

   Значний внесок Михайло Старицький зробив і в українську поезію. Як кажуть літературознавці, він відкрив новий світ на цьому терені, своєю творчістю звів її на один рівень з європейською та всією світовою літературою.

   Старицький, не побоявшись відійти від традиційних наслідувань поезії Шевченка, першим почав шукати нові форми і засоби художнього відображення дійсності, що залишилися актуальними і донині. Але разом з тим він продовжував розвивати національно-визвольні, демократичні ідеї свого великого попередника, адаптуючи їх під реалії свого часу.

   Разом з відомим композитором Миколою Лисенком та сім’єю Ліндфорсів Старицький організував перший аматорський гурток, який поставив спочатку оперету «Чорноморці», а потім – оперету «Різдвяна ніч», з прем’єри якої й починається відлік історії українського театру. А згодом гурток Старицького та Лисенка перетворюється на Товариство українських акторів, яке поставило безліч п'єс, опер та оперет, що прогриміли по всьому простору колишньої імперії і навіть за її межами. Саме завдяки цим постановкам всьому світові стали відомі опери Миколи Лисенка «Різдвяна ніч», «Утоплена» і «Тарас Бульба», лібрето до яких писав сам Старицький.

   До речі, фактично відразу після народження українського професійного театру він став фантастично популярним в Україні, що змусило київського генерал-губернатора заборонити трупі корифеїв (як називали театр Старицького) виступати на території свого генерал-губернаторства, що включала Київську, Волинську, Подільську, Полтавську і Чернігівську губернії. Однак цим чиновник ще більше підігрів інтерес до молодого українського театру, який на гастролях в інших регіонах України, а також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії збирав незмінні аншлаги. Про театр говорили у багатьох країнах, на його виступи чекали з величезним нетерпінням. У цей час ім’я Старицького не сходить зі сторінок переповненої захватом періодики багатьох країн.

   Його власні оригінальні п’єси «Не судилось», «У темряві», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», історичні драми «Богдан Хмельницький», «Оборона Буші», «Маруся Богуславка», драми «Остання ніч», «Талан» та інші увійшли до золотого фонду української драматургії.

   Мав Старицький і талант адаптувати твори для сцени, відкривати їх вдруге: заблищали барвами «За двома зайцями» на сюжет маловідомого тоді твору І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», визнаного непридатним для постановок, вразила автентичністю «Циганка Аза» за повістю Ю. Крашевського «Хатинка за селом», стали надбанням інші твори, що ввійшли до золотого фонду української драматургії і досі йдуть у багатьох театрах світу. Однак брався переробляти текст тільки за згодою автора і вказував на афішах і в текстах лібрето його ім’я. Тому, мабуть, і став першим в історії України автором, що подав на журналіста в суд за наклеп і виграв процес.

   Крім власне творчості, прославлений українець активно займався громадською діяльністю, особливо питаннями національного руху. Він став культовою фігурою свого часу, зробив величезний внесок в культурне і соціальне життя того часу.

   Сучасники відзначили, що Михайло відрізнявся прогресивними поглядами, був неймовірно обдарованим, успішним у всьому, за що б не брався. У тому числі він став справжнім учителем молодих українських письменників, адже він був кумиром сотень майбутніх поетів, письменників і драматургів, які охоче переймали у Старицького секрети творчого успіху.

 

Більше про Михайла Старицького за посиланням https://ukrclassic.com.ua/katalog/s/staritskij-mikhajlo/1337-mikhajlo-staritskij-biografiya

Цікавинки про видатного діяча – за посиланням https://mail.art-area.com.ua/2017/06/10-zagadok-mihayla-staritskogo/

Познайомитися з творами митця можна за посиланням https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=12

Відеоматеріал про творчість Михайла Старицького – за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=LB2FNz8TY6M

 

Викладач української літератури,

Яковлєва Вікторія Борисівна