Музика, з якої… «людина черпатиме спокій і відпочинок»

До 290-річчя видатного австрійського композитора

Франца  Йозефа Гайдна

                                            1732 –1809

«У цьому світі так мало щасливих і задоволених людей,

скрізь їх переслідує горе і турботи; може, моя музика послужить джерелом,

з якого обтяжена справами людина черпатиме спокій і відпочинок»

   (Ф.Й. Гайдн)

Епоха музичного класицизму дала світовій музиці три імені, які, напевно, зможе назвати будь-яка людина, хоча б трохи знайома із класичною музикою: Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт та Людвіг ван Бетховен. Життя цих трьох композиторів було так чи інакше пов’язано з Віднем ХVІІІ століття, стиль їх музики, а також саме блискуче сузір’я їх імен отримало назву віденського класицизму. «Татусь Гайдн», кажуть, так називав Йозефа сам великий Моцарт, який був молодший  від Гайдна на кілька десятків років. В історії Гайдн часто залишається в тіні двох своїх великих сучасників, але Моцарт обожнював Гайдна, а Бетховен мріяв стати його учнем. І коли вже влітку 1792 року, Гайдн, проїжджаючи через Бонн, познайомився з композитором-початківцем, старіючий майстер відразу розпізнав масштаб дарування юнака і передбачив, що Бетховена «визнають коли-небудь одним із найкращих музикантів Європи, і я буду з гордістю називати себе його вчителем». 

«Оскільки Господь подарував мені радісне серце, Він простить мене за те, що я служив Йому радісно», любив повторювати композитор. Внутрішня чистота і щира віра поєднувалися з жагою постійного пошуку і експерименту. Напевно тому за життя Гайдна всі його твори називали «скандально веселими», обурювалися, що у нього «ніколи не знаєш, в який бік повернеться думка», що він порушує «правила строгого письма в музиці». Але для Гайдна важливіше строгих правил було те, що його музика доставляла слухачам радість. Напевно, він погодився б з Бетховеном, який казав: «Нема правила, якого не можна було б порушити заради більш прекрасного».

Твори і композиції Гайдна стояли біля витоків всієї класичної музики і дали їй можливість розвиватися і вдосконалюватися до нинішніх днів. Творча спадщина композитора  величезна - близько 1000 творів у всіх жанрах і формах, що існували в музиці того часу (симфонії, сонати, камерні ансамблі, концерти, опери, меси, пісні і ін.). Його ораторії – золотий стандарт. Стиль Гайдна органічно пов’язаний з Віднем, великою австрійською столицею, яка була для Старого Світу своєрідним «плавильним казаном»: італійська, південно-німецька та інші традиції сплавлялися тут в єдиний стиль. Виходячи з цих умов Гайдн швидко створив власний стиль, притому єдиний для всіх жанрів, чи то меса або кантата, вулична серенада або клавірна соната, квартет або симфонія.

Народився Йозеф Гайдн (ім’ям Франц сам композитор не називав себе ніколи) 31 березня 1732 року у містечку Рорау в Австрійській імперії неподалік від кордону з Угорщиною у багатодітній сім’ї каретного майстра Маттіаса Гайдна, улюбленим заняттям якого було наспівування народних пісень під акомпанемент арфи. Дружина Маттіаса, що служила кухаркою, теж любила співати, та й їх діти у міру підростання ставали учасниками сімейних концертів. Батьки помітили дивне почуття ритму і прекрасний голос старшого сина – Франца Йозефа та відправили його у місто Гайнбург- на Дунаї навчатися хоровому співу і музиці. У 1740 році Йозефа помітив Георг фон Ройттер, директор капели віденського собору св. Стефана. Ройттер  узяв талановитого хлопчика в капелу і той протягом дев’яти років співав у хорі. Коли у Йозефа став ламатися голос і вже не був високим і звучним, його безжально виставили  на вулицю. Для хлопця почалося самостійне життя, повне поневірянь, пошуків заробітку. Скільки він переслухав пісень, блукаючи вдень і вночі по вулицях Відня, де лунали найрізноманітніші народні наспіви: австрійські, угорські, чеські, українські, хорватські, тірольські!.. Тому твори Гайдна пронизані цими чудовими мелодіями, в більшості своїй веселими й життєрадісними.

Гайдн розумів: щоб стати композитором, потрібно багато і наполегливо вчитися. Він почав вивчати теоретичні праці, влаштовується на службу до італійського композитора Ніколи Порпоро, який навчає юнака основам музики, культури, філософії, переглядає його композиторські досліди. Разом з тим велике творче обдаровання принесло свої перші значні плоди. Саме у цей період написана перша опера Гайдна.

У 1759 р. Гайдн отримав місце капельмейстера у графа І. Морцина. Для його придворної капели були написані перші інструментальні твори (симфонії, квартети, клавірні сонати).

У 1761 р. Гайдна запрошують на посаду другого капельмейстера при дворі однієї із найвпливовіших аристократичних родин у Австрії -  князів Естергазі, справжніх поціновувачів музики і шанувальників таланту композитора. В обов'язки капельмейстера входило керівництво оркестром та співаками, а також на вимогу князя мав складати симфонії, опери, квартети та інші твори. Керуючи капелою, композитор прослуховував у живому виконанні свої твори. Це давало можливість виправляти все те, що недостатньо добре звучало, і запам'ятовувати - що виходило особливо вдалим. За тридцять років служби у князя Естергазі Гайдн написав більшість із своїх опер, квартетів і симфоній.

У 1790 р. музикант, який на той час став відомим у всій Європі, вирушає до Англії, щоб особисто представити там свої композиції. Кілька разів він грав перед королівською родиною. Оксфордським університетом йому було присвоєно звання почесного доктора. Маестро став європейською знаменитістю.

В останні роки свого життя Гайдн буквально купається у променях своєї слави: композитор був почесним членом багатьох музичних товариств, його оголосили почесним громадянином Відня, у рідному місті спорудили монумент на честь маестро.

Гайдн двічі відвідав Англію. За ці роки композитор написав свої знамениті дванадцять «Лондонських симфоній». Повернувшись до Відня, Гайдн пише дві ораторії – «Створення світу» і «Пори року», які стали вершиною творчості Гайдна.

Піка самобутності і досконалості Гайдн досяг, коли йому було під сорок. Композитор часто сідав імпровізувати і, в залежності від настрою, народжувалися його шедеври. В азарті письменництва він творив те, що йому подобалося, а потім виправляв помилки відповідно до його законів. Часто залишав уривки, написані не за правилами і вони були прекрасні. Схильність до експериментів, новаторства і веселощів властиві Йозефу Гайдну як захоплення дитини. Дослідник у музиці, постійно експериментуючи із уявою, граючи з правилами, Гайдн доводить свої твори до досконалості, ось чому його музика настільки приваблива. Тут є елемент несподіванки, паузи, зупинки, зміни звучання - і всі гадають, що ж буде далі. Це досить сміливо для того часу, але як визнаний майстер, він міг собі це дозволити. Оптимізм, торжество добра над злом, розуму над хаосом і світла – над темрявою, ось характерні риси музичних творів Йозефа Гайдна.

В біографії Гайдна є цікава легенда про назву Струнного квартету f-moll «Бритвений». Одного ранку Гайдн голився тупою бритвою, і коли терпець увірвався, прокричав, що якби йому зараз дали нормальну бритву, подарував би за це свій чудовий твір. У цей момент неподалік знаходився Джон Бленд, людина, яка бажала видати ще невідомі рукописи композитора. Видавець не роздумуючи вручив свої англійські сталеві бритви композитору. Гайдн стримав слово і презентував нову роботу гостю, а Струнний квартет отримав таку незвичайну назву.

Симфонія з ударами литавр, або її ще називають «Сюрприз», також має цікаву історію створення. Йозеф з оркестром періодично гастролював до Лондона, і одного разу помітив, що деякі глядачі під час концерту засинають. Гайдн припустив, що таке трапляється через те, що британська інтелігенція не звикла слухати класичну музику і не має особливих почуттів до мистецтва, але англійці - народ традицій, тому обов'язково відвідували концерти. Композитор, душа компанії і веселун, вирішив вчинити хитро. Недовго думаючи, він написав спеціальну симфонію для англійської публіки. Твір починався з тихих, плавних, практично заколисуючих, мелодійних звуків. Раптово лунав барабанний удар і грім литавр. Такий сюрприз повторювався у творі не раз. Відтоді лондонці більше не засинали в концертних залах, де диригував Гайдн.

Останнім часом в усьому світі спостерігається зростаючий інтерес до творчості Йозефа Гайдна. Закладені ним основи класичної форми музичного твору служать відправною точкою для багатьох відомих композиторів. Австрія офіційно відмічає ювілеї видатного співвітчизника виставками, сотнями концертів, іншими заходами. Гайдна люблять ті, хто знає його музику.

Велетенська цінність симфонічних концепцій Гайдна, при всій їх порівняльній простоті і невибагливості - в дуже органічному відображенні і перетворенні єдності духовного і фізичного світу людини. Така думка висловлена, і дуже поетично, Е.Т.А. Гофманом:

«У творах Гайдна панує вираз по дитячому радісною душі; його симфонії ведуть нас в неозорі зелені гаї, у веселий, строкатий натовп щасливих людей, перед нами проносяться в хорових танцях юнаки та дівчата; усміхнені діти ховаються за деревами, за рожевими кущами, жартівливо перекидаючись квітами. Життя, повне любові, повне блаженства і вічної юності, як до гріхопадіння: ні страждань, ні скорботи - одне тільки солодко-елегійне прагнення до улюбленого образу, який носиться навпроти, на рожевому мерехтінні вечора, не наближаючись і не зникаючи, і поки він знаходиться там, ніч не наступає, бо він сам - вечірня зоря, палаюча і над горою, і над гаєм».

***

Про видатного композитора знято чимало цікавих передач: «Гайдн» із серії «Знамениті композитори», «У пошуках Гайдна», «Історія по нотах», «Про Гайдна» від «Енциклопедії Шанель», «Абсолютний слух - Франц Йозеф Гайдн».

Музика Гайдна  звучить у багатьох фільмах. Adagio e cantibile із сонати № 59 використовується в «Щоденниках вампіра» 1994 року із Бредом Піттом у головній ролі.

Концерт для фортепіано з оркестром звучить в кінострічці Стівена Спілберга «Спіймай мене, якщо зможеш».

 3-тя частина концерту для віолончелі використовується в англійському фільмі «Хіларі і Джекі» 1998р.

У фільмі «Шерлок Холмс» Гайя Річі 2009 року звучить адажіо з струнного квартету №3 D-dur під час сцени, де Уотсон і його наречена Мері обідають з Холмсом в ресторані під назвою «The Royal».

Менует з 33-ї сонати вставлений в музичний супровід фільму «Наречена, що втекла» (продовження відомого фільму «Красуня»).

Звуки струнного квартету B-dur «Схід сонця» лунають у фільмі жахів «Релікт» 1997 року.

В «Двохсотлітній людині» за мотивами повісті геніального письменника-фантаста Айзека Азімова можна почути симфонію Гайдна №73 «Полювання».

У чудовому фільмі «Піаніст», який отримав 3 Оскара, звучить квартет №5 Гайдна.

Також струнний квартет №5 використовують до кінострічок «Зоряний шлях, «Форт» і «Повстання» 1998 року.

Симфонії №101 і №104 звучать у фільмі «Повелитель припливів» 1991 року.

33-й струнний квартет використовується в комедії «Джордж з джунглів» 1997 року.

3-ю частину струнного квартету №76 «Імператор» можна знайти в кінострічках «Касабланка» 1941р., «Булворт» 1998р., «Брудна дюжина», «Дешевий детектив» 1978р.

Концерт для труби з оркестром звучить у «Великі справі» з Марком Уолбергом.