До 145-річчя від дня народження  видатного українського композитора, хорового диригента, громадського діяча, педагога, фольклориста Миколи Дмитровича Леонтовича

(1877- 1921)

 «...Найяскравіша постать серед композиторів, коли б Леонтович не написав нічого більше... як «Щедрика», «Дударика», «Ой пряду», «Козака несуть», «Гри в зайчика» ... його значення в історії української хорової музики було б раз назавжди заповнене...» (Станіслав Людкевич)

Творчість автора геніальних хорових мініатюр Миколи Леонтовича є безцінним скарбом української національної музики. А композиторське аранжування народних пісень здобуло славу в усьому світі. Його «Щедрик», перекладений багатьма мовами і відомий у англомовному світі як Carol of the Bells, став світовим символом різдвяних свят.

 Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року у селі Монастирок колишнього Брацлавського повіту на Поділлі (нині Немирівський район, Вінницької області). Його батько, дід та прадід були священиками. У родині любили музику. Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька — Дмитра Федоровича, який чудово співав, грав на  віолончелі, скрипці, гитарі та деякий час керував хором семінаристів. Мати, Марія Йосипівна (в дівоцтві Ятвицька), — мала гарний голос і часто співала українські народні пісні, брат і сестри також з дитинства вчилися музики й згодом стали співаками та музикантами. Від батька Леонтович успадкував чудовий голос, любов до музики, щирий український гумор, а від матері - красу та ніжну музичну душу.      

Раннє дитинство Леонтовича минуло у селі Шершні Таврівської волості Вінницького повіту. У десятирічному віці Микола вступив до Немирівської гімназії, а наступного року продовжив заняття у Шаргородському училищі. З 1892 р. майбутній композитор навчається в Подільській духовній семінарії у Кам`янець-Подільському, де також очолює семінарський хор. На той час у музичному побуті України надзвичайно широко культивувався хоровий спів. Хори професіонального типу, хори самодіяльні і просто гуртовий спів були звичайним явищем українського музичного життя. Джерелом для хорового твору завжди була українська народна пісня, яка стала об’єктом художньої обробки професіональних композиторів. Леонтович усе своє життя займався обробками народних пісень для хору. Пісні використовував зі збірок, а також записував з голосу знайомих виконавців.

Закінчивши у 1899 році повний курс семінарії і здобувши звання регента, Леонтович пішов вчителювати. Працював регентом семінарського хору в Кам’янці-Подільському. Викладав співи, організовував шкільні оркестри, хори. Він був одним з небагатьох народних учителів в Україні, які в шкільній практиці використовували триголосний спів. Знавець старовинної хорової літератури, він добре опанував знамениті київський, подільський та інші розспіви, мелодику яких нерідко наближав до народних зразків.

Восени 1904 року Леонтович покинув Поділля і переїхав на  Донбас, де влаштувався викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революції 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у всіх класах Тульчинського єпархіального духовного училища. Був керівником училищного хору, який 2–3 рази на рік давав концерти української музики. На виступи приїздили гості з Вінниці, Кам’янець-Подільського, Києва, Одеси. У суботу та неділю хор співав у церкві — і тоді народу збиралося стільки, що заповнювали і сходи, і майдан перед храмом. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики  Болеслава Яворівського, якого він періодично відвідує у  Києві та Москві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой, зійшла зоря» та інші. У Тульчині знайомиться з композитором  Кирилом Стеценком. Із хором  Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

Із встановленням Української народної республіки Леонтович переїздить до Києва, де починає активну діяльність як диригент та композитор. На той час багато його творів вже увійшли до репертуару професійних та самодіяльних хорових колективів України. В Києві Леонтович бере участь у створенні симфонічної капели ім. Лисенка, викладає хоровий спів на вечірніх диригентських курсах при Музично-драматичному інституті ім. Лисенка, працює у Київській учительській семінарії, замінивши на посаді диригента Кирила Стеценка. Досвід своєї педагогічної роботи Микола Леонтович узагальнив у навчальному посібнику для загальноосвітніх шкіл України «Нотна грамота. Підручник для навчання співів у народних школах» (Київ, 1920). В наш час цей посібник вивчається музично-педагогічною наукою та експериментально впроваджується в ряді середніх шкіл.

Микола Леонтович навчався на священника, але любов до музики визначила йому іншу професію – вчителя музики. Всю свою педагогічну діяльність він присвячував створенню хорових колективів серед учнів, збиранню музичного фольклору. Пропозиції Миколи Леонтовича щодо внесення змін до шкільних програм призводили до постійної зміни роботи, а згодом і звільнення. Головною причиною невизнання його як педагога, називали те, що був «вільнодумним порушником спокою». Зокрема, праця з багатонаціональним колективом дітей шахтарів у містечку Гришине на Донеччині підказала композитору Леонтовичу необхідність поповнити навчальний музичний матеріал творами інших народів, які в його обробці стали окрасою хорового репертуару. Творчим кредо Леонтовича був вдумливий і довготривалий процес відбору народних пісень. У нього що не пісня – то частина життя людини, з її настроями, радощами та переживаннями. Знайдену ідею він виношував роками, працював над нею, а потім багато років удосконалював, переробляв уже створену хорову обробку. Сучасна хорова українська музична культура по праву може пишатись таким самородком, яким був Микола Леонтович. Сприйнявши й глибоко засвоївши традиції, він упевнено пішов своїм шляхом, склавши власним доробком цілий етап у розвитку української хорової музики, активно виступав за розбудову української національної музичної культури.

Микола Леонтович прожив коротке, але яскраве життя, та встиг залишити нам понад 150 обробок народних пісень, близько 50 церковних творів, оригінальні твори на слова сучасників і незавершену оперу «На русалчин Великдень», яку дописав і відредагував Мирослав Скорик, назвавши твір «Русалчині луки». У 1977 році її поставили в Київському театрі опери та балету. Важливим внеском М. Леонтовича у музичне мистецтво були нові підходи до обробки народних пісень і музики. Митець розкрив широкі можливості і засоби для їх нового використання. Леонтович є  автором низки методичних статей для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл, підручника «Практичний курс співу в школах України».

Вже більше 100 років тому текст української щедрівки перекладали французькою, фламандською та іспанською мовами. В 1921 році «Щедрик» співали у славному Карнеґі-Холі в Нью-Йорку, наступного року «Щедрика» виконав відомий у США український хор Олександра Кошиця. Прониклива українська мелодія щедрівки дуже сподобалась, і в 1936 році американець українського походження Петро Вільховський переклав її слова англійською, так народилась Carol of the Bells – «Колядка дзвонів». Але Микола Леонтович до цього не дожив, автора «Щедрика» спіткала трагічна доля. 23 січня 1921 року в домі його батька в селі Марківці, що на Поділлі, композитора застрелив чекіст Афанасій Грищенко (ім’я вбивці стало відомо  лише у 1990-х роках, в часи незалежності України), та ще й після всього пограбував хату. Микола Дмитрович Леонтович входив в Синод української автокефальної церкви, і всі, хто туди входив, були у списках ЧК на знищення. Хто пробуджував національну свідомість, тих вбивали. Ім’я Леонтовича залишалося під негласною забороною до «хрущовської відлиги» 1960-х. Композитор загинув, але його найвідоміша у світі різдвяна пісня живе, вже більше 100 років «Щедрик» прославляє Україну та ім’я її автора. Мелодія стала настільки популярною, що пролунала в багатьох світових кінострічках, наприклад, у фільмах «Гаррі Поттер» і «Сам удома». А в 2016 році Національний банк України ввів в обіг дві пам’ятні монети «Щедрика». Відому різдвяну пісню виконують хори, солісти й ансамблі – і завжди незабутнія мелодія «Щедрика» сповіщає світові, що різдвяні свята вже на порозі.