Меню розділу

МУЗИЧНІ ЗУСТРІЧІ

МУЗИЧНІ ЗУСТРІЧІ

 Нещодавно в музичному училищі відбувся концерт студентів-композиторів Київської національної музичної академії ім.П.І.Чайковського. З деякими з них мені вдалося поспілкуватись. Це колишні випускники Ужгородського державного музичного училища імені Д.Є.Задора – Василь Цанько та Юліанна Хоменко.

- Які у вас були дитячі мрії щодо майбутньої  професії? Чи збулись вони?

В.Ц. – Ніколи не думав пов'язати своє життя з музикою. Якщо чесно, про майбутню професію навіть не задумовувався. Десь у 4 роки говорив,  що буду гавлач (главрач - головний лікар в лікарні).

Ю.Х. – Моїми головними дитячими мріями були професії співачки чи акторки. Частково вони збулись адже музикант – це два в одному: актор, бо грає на сцені, та співак – бо співає на інструменті.

- Чому ви вирішили пов'язати своє життя з музикою? Як батьки поставились до цього?

В.Ц. – Мене батьки спонукали до музики. Мені дуже подобалося слухати музику, імпровізувати і читати з листа, тому батьки вирішили віддати мене в училище. Мама завжди хотіла, аби я добре грав на фортепіано – це її мрія. Тато теж –за, бо колись його не віддали на навчання в музичну школу, а він був не проти.

Ю.Х. – Мені захотілось пов’язати своє життя з музикою, бо я не уявляю себе без неї. Музика – як велетенська енциклопедія життя. Вона настільки багатогранна, що не вистачить і всього  життя, щоб охопити усю її цілісність. Я люблю знаходити щось нове в музиці, творити у своїй уяві образи, характери, картини, які вона викликає і насолоджуватись, черпаючи у ній силу і натхнення. Мої батьки – найкращі у світі. Вони завжди підтримують мене. Дідусь часто водив мене до музичної школи і забирав, коли я була маленькою. Взагалі батькам дуже подобається, що я займаюсь такою професією. Адже це чудова, аристократична, культурно-мистецька діяльність.

- Звідки ви черпаєте натхнення?

В.Ц. – П.І.Чайковський казав: "Натхнення до лінивих не приходить". Інколи мене щось турбує в душі і хочеться вилити це у музичну тему. Часто просто фантазія розігрується, формуючи цікаві конструкції. Важливе і натхнення, яке, напевно, є супутницею молодості. Немає поки-що в мене  старечого снобізму.

Ю.Х. – Натхнення у мене викликають різні речі. Зазвичай для мене це природа: гори, ліси, захід сонця, пейзажі, шарудіння листя восени чи спів цвіркунів та птахів улітку, запахи цвіту навесні та білосніжні виблискуючі діаманти снігу взимку. Також мене надихає творчість людей. Черпаю натхнення і в самій музиці, в емоціях, і у різних подіях.

- Чи складно писати музику? Це відпочинок для вас, чи важка праця?

В.Ц. – Писати музику – величезне задоволення і важка праця. А особливо коли ти пишеш не за шаблоном, а намагаєшся створити шось своє, нове. Приємним є навіть сам процес. Але для того, аби так писалося, потрібно пройти величезну попередню роботу: композитор мусить мати величезний світогляд, цікавитися темами, інколи зовсім не причетними до музики.

Ю.Х. – Дуже неоднозначне запитання. Воно, як на мене досить індивідуальне. Деколи твори, як то кажуть, йдуть легко. Деякі потребують більше часу, обдумовування і виношування. Для мене написання музики – це водночас і задоволення, і відпочинок, і важка праця. Не легко в такій кількості музики, яка є сьогодні, придумати, створити щось нове й цікаве. Бракує сил, знань, уяви, фантазії і терпіння, щоб на чистому нотному аркуші з’явилось мистецьке творіння, новий шедевр. Це не просто, але приносить у підсумку надзвичайну насолоду.

- В яку частину дня творчість найпродуктивніша?

В.Ц. – По-різному. Коли є що «сказати», зможеш писати будь-якої частини дня. Швидше, можна розрізняти різні пори року. Літом пишеться набагато легше, бо багато вільного часу. Наприклад, за жовтень-листопад я не написав нічого, в той час як протягом липня в мене народилося 3 твори загальною тривалістю 20 хвилин.

Ю.Х. – Взагалі вченими доведено, що найпродуктивніший час для роботи зранку і після обіду. Але для мене найкращим часом для творчості є вечір. Хоча не завжди. Взагалі, можу писати в будь-який час доби. Одна тема прийшла мені на думку о 3-й годині ночі, проте це єдиний випадок поки-що.

- А чи єу вас ще які-небудь захоплення, окрім музики?

В.Ц. – Так, багато. Люблю подорожі, природу, читати книги, спілкуватися з людьми, розбиратися в їх психології.

Ю.Х. – Окрім основного заняття музикою, скажімо з пасивного відпочинку, я люблю читати художню літературу, деколи вишиваю хрестиком, створюю картинки із засушених квітів і рослин чи з морських мушель. Якщо розглядати активний відпочинок, то залюбки катаюсь на велосипеді, рідше – роликах, на ковзанах і лижах. Також обожнюю їздити в гори, не уявляю собі жодної пори року, щоб не поїхати туди. Та й взагалі полюбляю подорожувати.

- Чи є у вас глобальна мрія написати щось мега масштабне?

В.Ц. – Є мрія написати щось масштабне, але воно має бути концентроване. Поки що мені здається, що відчуття часу настільки змінилося, що нам важко сприймати годину симфонії, як то було раніше у ХІХ ст. Хоча, може з віком захочеться поринути у транс на три години. А поки що є один цікавий задум. Проте, доки я його не реалізую, на жаль розповісти не можу. Єдине скажу, що для цього я поглиблено вивчаю контрапункт.

Ю.Х. – Цікаве питання. У мене є певні задуми, але не думаю, що вони настільки масштабні як, скажімо, вагнерівський оркестр. У майбутньому мені б хотілось написати декілька концертів для різних інструментів у супроводі симфонічного оркестру, симфонію, камерну симфонію і декілька хорів.

- Василю, пам'ятаю якось ти мене спитав: "Що краще: бути маленькою людиною у великому місті, чи великою людиною в маленькому містечку?" Так ось, з цього випливає питання: Ким би ти хотів працювати і де?

В.Ц. –  Мені здається, важливіше чи ти щасливий і чи можеш себе реалізувати. Для кожного це різне рішення. Якщо так буде в маленькому – нехай. Я б хотів зробити щось для культури... Єдине... Не хочеться працювати в консерваторії, якою вона зараз є.

- Що побажаєте студентам нашого училища.

В.Ц. – Студентам бажаю любити музику і життя. Воно чудове, нам дали його лише раз, і не треба втрачати жодної хвилини, не жалкувати ні про що, бо все – досвід, спогади. Доки можна – жити для себе і стати висококласним профі, бо таких, на жаль, дуже мало. Мати силу духу, аби витримати всі перешкоди.

Ю.Х. – Студентам свого рідного Ужгородського державного музичного училища імені Д.Є.Задора мені б хотілось побажати, в першу чергу, багато терпіння, витривалості, багато працювати над собою, творчого натхнення, сил, віри в себе, завжди залишатися собою, і пам’ятати про те, що ніколи не потрібно опускати руки. Десятиразовий чемпіон світу з легкої атлетики казав, якщо не виходить із сотого разу спробуй ще, не зупиняйся – на 101 вийде!

                             Розмову вів Чедрик Михайло.