Меню розділу

ЇЇ ДУША ЗАВЖДИ СПІВАЄ

ЇЇ ДУША ЗАВЖДИ СПІВАЄ

Наша розмова відбулася із завідуючою цикловою комісією академічного співу Н.М.Підгородською:  з вродливою жінкою, талановитою артисткою, активним педагогом зі здоровими амбіціями, своїми маленькими мріями й вимогливістю. До себе теж.

Чудовим приводом для зустрічі стало присвоєння Надії Миколаївні звання «заслужений працівник культури України».

Надіє Миколаївно, насамперед, дозвольте привітати Вас із присвоєнням почесного звання. На прохання студентів розкажіть трохи  про себе. Що Вас підштовхнуло до занять музикою? Чому саме спів?

— Мене нічого не підштовхувало, я співала із самого дитинства. В тому селі, де я народилася, не було жодних концертів. Слухаючи радіо, спів Є.Мірошніченко та інших виконавців, я намагалася за ними щось повторювати. У мене в сім'ї дуже любили мистецтво. Моя мама мала медичну освіту, але грала на гітарі і мала сильне сопрано. У селі вона  організувала музично-драматичний гурток. Це були літературні вистави, поєднані із співом.

Батько теж любив співати, і мав дуже гарний бас-баритон. Добре пам'ятаю свята коляди, коли батьки співали, а я  намагалася співати другий голос (терцувати), бо мені подобалася гармонізація самої мелодії.

У музичній школі навчалася у В.Березному по класу фортепіано, але продовжувала й далі співати. Батьки намагалися спрямувати мене на навчання на медичний факультет, бо до співу у сім'ї ставилися як до хоббі. За збігом обставин, одного разу їхав зі мною в Ужгород директор музичної школи Й.Сакулич. Він мене просто «заманив» в музичне училище і порадив проконсультуватись у  Андрія Євгеновича Задора — брата Д.Є.Задора.

Андрій Євгенович попросив щось заспівати, я дуже соромязливо й тихесенько, але чистенько високим голоском заспівала. Тоді я мала дуже високе, майже колоратурне, сопрано,. Ось так і попала сюди. Напевно, це воля долі, що так сталося.

 

 

Які  музичні традиції сформувались у Вашій сім'ї?

— Загалом у нашій сім'ї всі чим-небудь займалися. Мої брати також ходили до музичної школи, один грав на скрипці, а інший - на трубі. Мені забороняли займатися співом, бо в мене вроджений порок серця. Але все своє життя я займалася тим, чим мені не можна було. Ще я дуже хотіла бути балериною, ходила на пальчиках і до крові збивала собі носочки.

А зараз ми збираємося великою сім'єю, й музикуємо. Хтось сідає за фортепіано, або без нього обходимося, і починаємо співати. У нашій родині всі співучі. Ми дружно живемо у тісному родинному колі і наші свята проходять цікаво.

Якому виду діяльності Ви надаєте перевагу: виконавській чи педагогічній?

Важко сказати. Спочатку я працювала у музично-драматичному театрі, а далі мене запросили солісткою у закарпатську обласну філармонію. Я дуже багато років працювала на сцені і лише у 2012 році залишила виконавську діяльність. Коли прийшла моя студентка, я звільнила своє місце у філармонії.

Парелельно з виконавською діяльністю  завжди проходила і педагогічна. Я викладала не тільки в музичному училищі, але і в багатьох інших вузах.. Я б не сказала, що якась діяльність була пріоритетніша. Мої студенти кажуть: «Якби  Ви зупинитися в іншому місці, то хто би нас вчив?»  Я мала нагоду залишитися у Москві, або  в Італії (такими були життєві нюанси), але все одно мене притягувала рідна земля.

В мене така життєва позиція, що я неможу працювати аби-як. До чого б я не бралася, у мене напівфабриката не буває. А так, щоби просто заспівати, бо треба гроші заробити, в мене ніколи того не було. І так само в педагогічній діяльності, коли працюю то вже може з когось “пір'я летить”. Мої студенти інколи скаржаться, що я від них дуже багато вимагаю, але поки твір не зроблено так, як має бути, я просто від них не відчеплюся. Студенти не ображаються, бо  знають, що досягнуть результативності.

Чи реалізували Ви усі свої плани і мрії?

Ні. Життя ще не вичерпано. Є одна ділянка, яка в мене не зроблена, я не видала ніяких публікацій. Покійний Й.Базель писав музику на мої поетичні рядочки, вони йому дуже подобалися. Проте, я не видала жодної книжечки, і навіть змусити себе не можу.

А Ви і музику пишете?

Воно в мені одразу народжується. Якщо вірші поетичні, ліризовані, то в мене одразу народжується і мелодія. Я жодного разу не сіла так серйозно писати поезію, як наш Петро Петрович Матій. Він цілеспрямовано працює, пише, видає книги. А я — людина настрою. У мене чернеток дуже багато, але я так і не дійшла до видавництва. Колись вірші публікували у наших газетах, тоді ними зацікавився В.Фединишинець, який їздив з нами на концерти. Я не люблю сам тривалий рутинний процес підготовки до друку. Можливо,  мені потрібна людина, яка б мене підштовхнула до того. Це залишається для душі.

Чи є у вас кумири: музичні, життєві?

Колись в юності  я трішки співала естраду. Тоді мене порівнювали з Софією Ротару. І як тільки я це почула — перестала виконувати естраду. Бо я повинна бути собою. Людина має бути індивідуальністю, має мати своє обличчя, має бути тим, ким народилася. Так, мені подобається спів М.Кабальє, я просто обожнюю слухати М.Каллас, із захопленням сприймаю спів М.Магомаєва, Д.Гнатюка, Б.Руденко. Не можна сказати що це кумири. Це просто вподобання, до яких людині треба готуватися, рости. Цього навчаю і своїх студентів, щоб не замикалися в собі, а завжди мали свій власний стержень. Наслідувати кого-небудь можна лише в процесі навчання, але згодом маєш знайти власний стиль.

Яку музику Ви любите слухати?

Завжди, за будь-яких обставин, я страшенно люблю слухати В.А.Моцарта. Я в ньому просто душі не чаю. Він своєю граційністю гармонізує мій внутрішній стан. Ця музика запокоює, налаштовує на позитив, несе в собі багато доброти, що я дуже ціную в людях. Коли слухаю Д.Верді мене вражає масштаб, масивність, неймовірна велич. Також слухаю органну музику Баха, саме у звучанні органу.

Чи є така партія яку Ви хотіли б виконати?

Я грала циганку Азу, але ніколи не співала Кармен, яку відчуваю натурою. Серед циклу відеопрограм, що знімалися в Мукачівському замку “Паланок”, я виконую всі три пісні Кармен. Якби я планувала опанувати оперну партію, то обов'язково співала б Кармен. Також було б непогано виконати партію Даліли.

Раніше я полюбляла музику сучасних композиторів, зокрема Д.Шостаковича, С.Прокоф’єва, виступала у Києві на конкурсі-фестивалі єврейської музики, де співала цикл Шостаковича на єврейську тематику. Дивлячись, як ти пізнаєш ту чи іншу музику, так вона тобі буде імпонувати.

Мене цікавить різне мистецтво. Я люблю нашу прекрасну школу художників Закарпаття, яка  відома на весь світ. Мені подобається  графіті і зацікавлює все нове, що майстерно зроблене.

Чим Ви захоплюєтесь?

Мені дуже подобаються наші Карпати. Усі свої вихідні дні я проводжу на дачі у горах. Але я не просто сиджу. Я ходжу в гори, наскільки дозволяє здоров'я, зокрема, кілька разів піднімалася на Говерлу.

А також моя стихія — це квіти. Люблю займатися різними селекційними справами. Наприклад, якщо вирощую помідори, то в мене їх не менше, ніж 17 сортів.

Ви виховали багато лауреатів міжнародних конкурсів, розкрийте секрет успіху.

Секрету нема, треба просто добре чути звуковідтворення у конкретної людини. Якщо викладач має «музичне вухо», він відчуває зсередини, як студент намагається відтворити звук. Я бачу всю внутрішню будову звукотворення студента: як він проходить, формується. Кожен студент це ніби окремий інструмент, з яким цікаво працювати. Варто тільки знайти до кожного індивідуальний підхід, тоді буде результ.

Як Ви оцінюєте музичне життя Ужгорода?

У нас або дуже насичене, або,  чесно кажучи, абсолютно нецікаве. Хочеться відзначити внесок Ужгородського державного музичного училища імені Д.Є.Задора в розвиток музичного життя краю. Практично більшість музичних подій відбувається у філармонії завдяки нашим студентам, нашим викладачам. Загалом, ми є доповненням філармонічного життя. Музичне училище – це основний кістяк, який тримає професійний рівень мистецького Закарпаття.

На звершення хочу відзначити, що за спиною Н.М.Підгородської – колосальний досвід, мистецькі звершення, круті життєві дороги й доленосні зустрічі. Та найбільше в її обліку приваблює велика працездатність і відданість своїй справі. Тож бажаємо Вам, Надіє Миколаївно, не розтратити енергії, реалізувати заповітні мрії та залишатись такою чарівною жінкою!

  Розмову вела Вікторія Лебедєв