Меню розділу

Віртуальні експозиції

Січень 2018

Віртуальна виставка однієї книги

Приймич Михайло Васильович Церковний живопис Закарпаття.

Станковий та монументальний живопис історичного Закарпаття до першої половини ХХст. Історико-мистецтвознавчі нариси  Ужгород:Карпати,2017.-248 с., іл..

Сьогодні можемо говорити, що мистецька школа Закарпаття сформувалася не тільки на основі народної культурної традиції, високоякісної європейської художньої освіти і модерних ідеалів її основоположників,  але значною мірою і завдяки існуванню попередніх місцевих живописних традицій, передусім церковного живопису.

Професійне церковне малярство стало підвалиною розвитку образотворчого мистецтва і забезпечило його подальший розквіт упродовж ХІХ–ХХ ст. Про це історико – мистецтвознавчі нариси провідного дослідника сакрального мистецтва Закарпаття, кандидата мистецтвознавства Михайла Приймича.

 


Грудень 2017

 Віртуальна виставка однієї книги

 Друг О. Вулицями старого Києва / О. Друг. – Львів : Світ, 2013. – 512 с. : іл. – (Серія «Історичні місця України»).

   У 2013 році Музей історії міста Києва підготував чудовий подарунок всім шанувальникам київської минувшини книгу відомої дослідниці, провідного наукового співробітника музею Ольги Друг «Вулицями Старого Києва», яка вийшла друком у видавництві «Світ» (м. Львів) у серії «Історичні місця України». Перед читачем – розповідь про центральні історичні райони Києва, особливості формування архітектурного середовища міста, про його вулиці, будинки, храми, зокрема, давні архітектурні ансамблі – Софію Київську та Києво-Печерську лавру – об’єкти світової спадщини.

  Особливість видання – широке використання матеріалів з колекції Музею історії міста Києва, а також архівів старовинних київських родин, нащадки яких і сьогодні живуть у місті. Книга багато ілюстрована. Давні й сучасні світлини, акварелі, літографії, гравюри, живописні твори (близько 1000 ілюстрацій) допомагають сформувати цілісний образ столиці України, прадавнього міста з тисячолітньою історією. Читачі можуть ознайомитися з рідкісними літографіями Й. Цеглинського та М. Закревського, гравюрами Г. Ванічека, старовинними фото Ф. де Мазера, Г. Чугаєвича, С. Кульженка та ін. На багатьох із них ми можемо побачити не лише будівлі, а й типажі киян, які мешкали за тих часів. 

  «Це не археологічна розвідка, а дослідження історичної забудови, яка існувала наприкінці XIX та на початку XX століть. Не хотіла просто повторювати список будівель, тому розповідала й про людей, які мешкали в них. Я намагалася передати не лише зовнішній архітектурний образ міста, а і його значення для історії нашої держави – осередку української душі та культури. Місто завжди вражало всіх. Крім того, донести до киян, наскільки важливо зберегти історичний центр, уважно ставитися до власного родинного архіву, виховати любов до рідного міста,» – говорить автор. У виданні змальовані історії вулиць Старого міста (Поділ, Верхнє місто), Липок і Печерська, Хрещатика, а також Нової забудови – Либідської дільниці (це вулиці Саксаганського, Велика Васильківська, бул. Шевченка, Паньківщина).

  Видання розраховане на краєзнавців, туристів, а також усіх, хто цікавиться історією Києва. 

 


Листопад 2017

 Віртуальна виставка однієї книги

 Михайло Загреба. Пропусти Чорнобиль крізь серце : фотокнига / Михайло Загреба. – К. : ТОВ «Спалах», 2002. – 120 с.

 

 Через тисячу зим, через тисячу літ

Я до тебе вернусь, мій знекровлений краю.

Як осінній листок, припаду до землі,

Як підстрелена лань, на весь світ заволаю.

26 квітня 1986 року… Ця дата надовго залишиться в памʼяті людства. Аварія на Чорнобильській АЕС стала новою віхою відліку в історії атомної енергетики, показала, наскільки небезпечна позбавлена контролю сила атома і як неймовірно важко вгамувати її.

Чорнобиль – це невигойна рана, вічний біль нашої землі. Чорнобиль – це грізна пересторога всім державам і народам, усьому людству. Памʼятаймо: у нас спільна Земля і спільне небо. Зберегти її для прийдешніх поколінь – святий обов’язок всіх нині сущих.

Ця фотокнига – данина пам’яті журналіста, ліквідатора, учасника історико-культурної експедиції Мінчорнобиля України Михайла Загреби.

Захоплива розповідь про мальовничий древній поліський край, убитий радіацією, примушує читача поглянути на чорнобильську катастрофу не тільки як на техногенну, але й під іншим кутом зору – гуманітарним, і замислитись над тим, що ми втратили в історичному, культурному, природничому та мистецькому значеннях: до аварії на Поліссі зберігалися, як ніде в Україні, найдавніші звичаї, традиції культури та побуту слов’ян.

Правдиву, емоційну оповідь Михайла Загреби ілюструють його фотографії – адже автор відомий як талановитий фотожурналіст.

Книга розпочинається статтею Ліни Костенко «Лицар зони відчуження». У ній поетеса згадує, що зустрілися вони в чорнобильській зоні, в екстремальних умовах експедиції. У неї склалося враження, що це людина, з якою можна йти в розвідку: «Він був очима Зони. ЇЇ літописцем  і художником. Він залишив нам неоціненний  скарб – документальний фотолітопис, де навіки зафіксована і та, нині вже неіснуюча, згоріла Воскресенська церква у Товстому Лісі, і поховання села Кошарівка, і варварська руйнація  Нових Шепеличів, і цвинтар кораблів у чорнобильській затоці. Скільки буватиму в Зоні, ввижатиметься мені його силует – кремезний, з похідною сумкою через плече, силует Лицаря Зони відчуження».

Михайло Загреба був першим, хто зрозумів, що Зона – це не тільки радіоактивна територія. Це втрачена унікальна культура Полісся, перерваний духовний зв’язок поколінь і невимовне горе десятків тисяч людей, що втратили свою малу батьківщину.

Видання становить великий інтерес і призначене для широкого читацького кола.


Жовтень 2017 

Віртуальна виставка однієї книги

Йосиф Бокшай. Художник правди. Людина правди / Упорядкув., вступ ст. Ф. Ерфан, ст. – Л. Біксей, О. Чернега-Балла, О. Приходько, Ю. Жаданський, О. Брей; худ. оформ. – М. Еней. – Ужгород : Карпати, 2016. – 336 с., іл. 

Минулий рік для Закарпаття був періодом багатьох мистецьких ювілеїв. З-поміж них, зокрема, 125-річчя з дня народження світил крайового малярства Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі, які солідарно народилися в 1891 році і стали найвизначнішими постатями й фундаторами феноменального явища під узагальненою назвою «закарпатська школа живопису».

Наприкінці 2016-го у Всеукраїнському державному видавництві «Карпати» вийшло друком мистецьке видання «Йосиф Бокшай. Художник правди. Людина правди», обсягом 336 сторінок з кількома сотнями кольорових ілюстрацій. Видання підготували провідні мистецтвознавці Закарпаття, Словаччини та Чехії до 125-річчя від дня народження Йосипа Бокшая. Це найбільш повне систематичне дослідження життя і творчості митця, зроблене в хронологічному порядку. Видавнича робота над ним тривала 3 роки, а дослідження біографії та творчості зазвичай займає значно більше часу. Що стосується написання імені митця, то упорядник вирішив дотримуватись історичної правди і мови оригіналу, а в офіційних документах Бокшая його ім’я фігурує як «Йосиф», хоча свої полотна у різний час він підписував і як Йосип, і навіть як Осип.

Упорядником книги та автором вступної статті є директор Закарпатського художнього музею імені Й. Бокшая, голова Благодійного фонду імені Йосифа Бокшая Франциск Ерфан, якому випало щастя бути онуком художника. Окрім аналітичної статті онука, книга містить матеріали про видатного митця, авторами яких виступили українські та словацькі мистецтвознавці та музейники Олена Чернега-Балла, Олена Приходько, Юрай Жаданський, Людмила Біксей, Франтішек Гібл, колекціонер Олександр Брей.

Їх спільний доробок склав дві частини видання: «Молитва у кольорі» та «Формула душі». У першій частині книги, яка охопила період до 45 року, здебільшого сакральні роботи Бокшая. Вони майже не публікувалися, на відміну від пейзажів та портретів, якими славиться художник і які представлені в другій частині. До речі, мистецька спадщина Бокшая об’ємна і багатогранна, і в альбомі представлені 373 фоторепродукції картин з-поміж тисячі написаних ним полотен упродовж 85-літнього життя. 90 з них зберігаються у музеї його імені.

Ім’я Йосипа Бокшая в останні десятиліття постійно на слуху. Ним названо головний мистецький музей краю, благодійний фонд, престижну в художницьких колах премію, та й сам він разом зі своїм другом і соратником Адальбертом Ерделі, щоправда у бронзі і без улюбленої люльки-піпи, стрічають ужгородців і туристів у сквері-альпінарії поблизу Закарпатського художнього музею… Втім достовірної інформації, а особливо знань про життєвий і творчий шлях Маестро не так вже й багато. Тому рецензована праця є дуже доречною і на часі.

Народився Й. Бокшай 2 жовтня 1891 р. у с. Дєртянлігет Мараморошського округу в Австро-Угорській імперії. Нині це село Кобилецька Поляна Рахівського району Закарпатської області, якому віддають належну шану як батьківщині митця. Зате друге село, у якому тривалий час прожила багатодітна родина священика Бокшая-батька і де фактично відбувалося становлення як людини і митця Бокшая-сина – Лохово Мукачівського району, згадується лиш побіжно. Як стверджують у своїй книзі «Лохово в долонях Карпатських гір» В. Бігунець та Ф. Рубіш, у сільській церкві, де впродовж майже трьох десятиліть на межі XIX і XX століть з 1894 до 1921 р. служив священиком батько майбутнього геніального художника, досі зберігаються ікони пензля Й. Бокшая датовані 1910, 1911 та 1920 рр. Напевно, саме тут закладалася релігійність художника, а сакральний живопис згодом став одним із головних його захоплень. Малюючи широке історичне тло, на фоні якого відбувалося становлення Бокшая-художника і Бокшая-людини, автори статей мистецького видання наголошують, що Йосип Йосипович розробляв ескізи релігійних розписів, зокрема для церкви в с. Лохово, де жили його батьки. Володіючи такою ексклюзивною інформацією, кожен, хто має лохівське коріння або іншим чином причетний до цієї місцини, може цілком гордитися таким іменитим земляком і своєю малою батьківщиною, що здійняла його на крило.

Після закінчення Мукачівської угорської королівської гімназії в 1910 р. Бокшай навчався в Угорському королівському інституті образотворчих мистецтв у Будапешті. Закінчення ним інституту збіглося з початком першої світової війни, яка зачепила своїм чорним крилом молодого митця – недовго повоювавши, 24 березня 1915р. він потрапляє в російський полон. Звільнившись навесні 1918р. з полону, Йосип найперше приїжджає до батьків у Лохово, а вже відтак влаштовується викладати в реальній гімназії Ужгорода. Про війну, як стверджують дослідники і родичі, Бокшай згадувати не любив, а від політики все життя тримався подалі.

Своїм прикладом і творчістю найтитулованіший закарпатський митець світового масштабу Йосип Бокшай довів, що життя, яким би довгим воно не було – коротке, мистецтво ж вічне! У пам’яті своїх нащадків художник постає людиною із міцними цінностями, яка поважає людей та поважає Бога. Йосип Бокшай переживав різні епохи, що загартувало його дух. Він був трудолюбивим та відповідальним, вимогливим та прискіпливим до своїх робіт. Кажуть, що на чистому полотні в правому верхньому куточку Бокшай малював хрестик. Це було початком його молитви, його роботи. 

Ювілейна книга про художника правди і людину правди Йосифа Бокшая дала читачеві чергову порцію інформації для роздумів про сенс життя і наше місце у ньому.

Це видання як художнє, так і наукове, проте розраховане не лише на фахівців-мистецтвознавців. Кілька примірників вже отримали бібліотеки Харкова, Києва, Львова, Одеси, Дніпра, Запоріжжя та Тернополя. Попри невеликий тираж, незабаром книга з’явиться і на полицях книгарень, у картинних галереях, де представлені роботи Бокшая та в багатьох спеціалізованих навчальних закладах. Проте вся правда про закарпатського самородка непересічного таланту, сподіваємось, ще попереду, оскільки в планах видавців не лише додатковий тираж Альбому, а й створення повного зібрання творів Бокшая для мистецтвознавців.

 


Вересень 2017

Віртуальна виставка однієї книги

Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів : У 12 т. / Редкол. : М.Г. Жулинський (голова) та ін. – К. : Наук. Думка, 2001. –

Т.7 : Мистецька спадщина. Живопис і графіка. – 2005. – 504 с. : портр.

Тарас Григорович Шевченко – видатний український письменник та поет, чия творчість зробила його не багато не мало, а символом українського народу та однією з головних колон, на якій тримається вся наша українська культура. Так, всі ми з вами ще із шкільної лавки добре знаємо Шевченка саме як письменника, поета, та от трошки призабули про те, що Тарас Григорович був не лишень геніальним письменником, а і не менш геніальним художником. Художня спадщина Тараса величезна – збереглися 835 творів, картин, портретів, гравюр на різні теми, написані протягом різних періодів життя великого Кобзаря. Ще понад 270 художніх творів вважаються втраченими, на жаль.

За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830–1847рр), твори років заслання (1847–1857рр) і роботи, виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857–1861рр). У межах кожного з цих періодів простежуються й коротші за часом етапи, які об’єднують твори не тільки за певною тематикою, а й за художньою вартістю і за технічними засобами виконання.

За свідченням самого Шевченка, малювати він почав з раннього дитинства – «хрестами й візерунками з квітками» (вірш «А.О. Козачковському») обводив сторінки в саморобному зошиті (1822–1826рр), а коли був у пана П. Енгельгардта козачком, – перемальовував лубки (1829). З доакадемічних робіт збереглися малюнок олівцем «Погруддя жінки» (1830), акварельний портрет П. Енгельгарда (1833), «Голова жінки» (1834), портрети Катерини Абази і Є. Гребінки (обидва – 1837), серія композицій на історичні теми – «Смерть Лукреції» (1835), «Смерть Олега, князя древлянського», «Александр Македонський виявляє довір’я своєму лікареві Філіппу» і «Смерть Віргінії»(всі – 1836), «Смерть Богдана Хмельницького» (1836–1837) і «Смерть Сократа» (1837).

Ще до переїзду в Петербург Шевченко набув значної вправності в малюванні олівцем, а в Петербурзі, очевидно завдяки роботі у В. Ширяєва, порадам І. Сошенка та праці в класах Товариства заохочування художників, він уперше почав працювати тушшю – пером і особливо успішно – акварельними фарбами. Це дало Шевченкові змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв. У роботах художника доакадемічного періоду вже яскраво виявився інтерес до суспільно вагомих тем. Його композиції стверджують патріотизм, людську гідність, виражають протест проти насильства. У них Шевченко вперше звертається до вітчизняної історії.

Ретельне вивчення мистецької спадщини Шевченка, зосередження всіх його творів у спеціальному музеї, публікація їх в академічному виданні (1961–1964) дали змогу об’єктивно оцінити великий за обсягом і значний за мистецькою вартістю доробок художника періоду заслання. Незважаючи на царську заборону, Шевченко в роки недолі працював багато, плідно в усіх властивих йому й раніше жанрах. Усього відомо 124 завершені твори й 220 ескізів та начерків, створених тоді. Змінилися тільки співвідношення між жанрами, питома вага кожного з них у загальному доробку митця. Найплідніше він працював у жанрі пейзажу – цьому великою мірою сприяла участь в Аральській і Каратауській експедиціях. Найчастіше художникові доводилося фіксувати натуру нашвидку – звідси начерковий характер робіт, особливо рисунків у художніх альбомах. Ці рисунки дуже лаконічні, часто це лише контури або контур з незначною штриховкою. Деякі пейзажі часу Аральської експедиції Шевченко завершував вже в Оренбурзі за олівцевими рисунками з помітками «для пам’яті», а частіше покладався на свою вийняткову зорову пам’ять. Про велику спостережливість художника говорять і численні пейзажі, на яких надзвичайно тонко зображено деталі не тільки на першому плані, а й на другому і третьому. З особливою силою спостережливість митця виявляється в численних малюнках науково- допоміжного характеру з зображенням структури берегів Аральського моря та скель і урвищ, що були важливими для геологічної характеристики місцевості. Такий філігранний рисунок, не позбавлений і великої художньої цінності, очевидно, прислужився митцеві для пізнішої роботи в офорті.

Мистецька спадщина Шевченка періоду від вступу до Академії мистецтв і до заслання (1838–1847рр) становить окрему групу живописних і графічних творів, що відзначається широкою тематикою, появою нових жанрів і новим співвідношенням між ними, значним удосконаленням опанованих технічних засобів вираження і звернення до нових. На творах Шевченка цього періоду особливо помітний вплив К. Брюллова: певна ідеалізація зображуваного, романтична піднесеність, деяка умовність колориту. Разом з тим Шевченко вчився в нього майстерності композиції, реалістичного рисунка, мистецтва портрета.

Автопортрети Т.Г. Шевченка – власні зображення, які художник створював протягом усього життя. Найдавніший з відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43*45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений образ молодого поета- художника. У манері виконання – в легких лесируваннях, що подекуди поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, у довершеному пластичному моделюванні, у колориті, побудованому на синьо-зелених тонах з вкрапленням червоних, а головне – у романтичному забарвленні образу – виразно відчувається вплив К. Брюллова. Твір не завершено.

Останній автопортрет – у шапці й кожусі, створений не пізніше 4/12 1860 за фотографією А. Деньєра, зробленою 1859, дає узагальнений образ портретованого. Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і він здобув найширшу популярність. Технічно портрет виконано бездоганно. Офортний штрих набув тут виняткової експресії. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення; перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєрідної суворості. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком. Офортні автопортрети Шевченка (естампи різних станів) зберігаються в кількох музеях, більшість – в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три – автопортрети. У них помітний вплив Рембрандта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоду і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно.

Незнайдені мистецькі твори Шевченка свідчать про те, що його художній доробок був набагато більший, ніж досі відомо. І хоч за тими згадками, що є в літературі про невідшукані і втрачені твори, важко говорити про їхні мистецькі якості, але й сам перелік робіт значно доповнює уявлення про мистецьку спадщину Шевченка, про різноманітність його інтересів і виняткову творчу активність.

Пропонований сьомий том Повного зібрання творів Шевченка у дванадцяти томах дає уявлення про перші юнацькі кроки в навчанні та формування професійного художника в Академії мистецтв, оволодіння рисунком, технікою акварельного та олійного живопису. Він відбиває саме той період життя митця, коли він першим «Автопортретом», який став хрестоматійним, започаткував свій багатий художній життєпис, створив знакове полотно «Катерина», став відомим ілюстратором книжкових видань.