Меню розділу

Лютий 2021


(До 150-річчя найславнішої української поетеси, письменниці, перекладача, культурного діяча Лесі Українки)

«Хотіла б я піснею стати…»

 «Хотіла б я піснею стати

У сюю хвилину ясну

Щоб вільно по світі літати

Щоб вітер розносив луну.»

                Леся Українка

 

  У бібліотеці коледжу обладнано виставку «Визначні дати. До 150-річчя найславнішої української поетеси, письменниці, перекладача, культурного діяча Лесі Українки». Пропонуємо вашій увазі огляд книжкових, нотних видань до цієї ювілейної дати «Хотіла б я піснею стати…», якими можна скористатись  для ознайомлення з величчю музичних творів композиторів, які написані на Лесині сюжети та поетичні рядки.

                     

                    Цікаві факти з життя Лесі Українки

 

1. Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.  

 2.  Перші стосунки з чоловіком в Лесі Українки відбулися, коли їй було 15 років. Із Максимом Славинським, який вже був повнолітнім, вони разом перекладали Гейне (слово єднає). Проте пізніше Максима заарештують за кордоном і замучать до смерті у в’язниці чекісти.

3. У 26-ть вона познайомилася з другом по хворобливому нещастю – Сергієм Мержинським, який давно боровся із затяжними сухотами. Її болі в кістках і нирках та його тяжкий стан поєднали молодих людей у спільному горі: Леся попри свої потреби доглядала хворого. Сергій помер у дівчини на руках, після чого вона до самої смерті не знімала траурної одежі, незважаючи на офіційне подальше заміжжя. І хоча Леся була біля його смертного ложа, Мержинський не кохав її. У свій останній день при пам’яті він попросив Лесю записати прощальний лист до іншої жінки, що насправді була в його серці усе життя.

 4. У 10-річному віці після операції з видалення вражених хворобою кісток, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано. Зараз її рояль знаходиться у музеї села Колодяжне, що у Ковельському районі Волинської області. Святковий дудл від Google (145 років від дня народження Лесі Українки)

5. Офіційний чоловік Климент Квітка був молодшим від Лесі на 9 років, хворів туберкульозом, не мав статків. Лесині батьки не сприйняли такого союзу, однак письменниця зреклася їхньої фінансової допомоги і вийшла заміж за Климента. Парубок поступово почав продавати усе, що нажив: від меблів до книжок, аби оплатити лікування дружини. Після смерті поетеси Климент прожив ще 40 років.

6.  Климент Квітка зберіг записи, на яких можна почути голос поетеси. Вони дійшли до наших днів.

7.  На честь Лесі Українки названо астероїд №2616.

8.  Зараз в Україні не залишилось жодного нащадка Лесі Українки. У Швейцарії проживає Роберто Гааб – внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської, а в США мешкає Ольга Лютон-Петрова – онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової.

 9. У Луцьку, біля В’їзної вежі замку Любарта, є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша. Нині ж у місті вирішується проблема з деревом, адже воно аварійне й може впасти, зашкодивши перехожим.

10. В останні роки життя очі Лесі змінили свій колір. Вони з темно–сірих стали насичено–блакитними. Це дуже дивувало знайомих поетеси. Про цей маловідомий факт згадує у листах її мати Олена Пчілка, яка була з дочкою до її останніх хвилин.

                                                   ***                          

 

(До 120-річчя від дня народження закарпатського  композитора, педагога, фольклориста, диригента Петра Михайловича Світлика)

 «Пісня – це  щось золоте у народа…»

                                                          (П. Світлик)

 

      В серця людей Петро Михайлович Світлик увійшов своїми піснями. В пам’яті людей живуть його добрі діла і на ниві народної освіти.  Самовідданою працею він по праву отримав в народі  почесне звання народного вчителя, «народного професора», як  згадують ті, з ким йому довелося працювати.

  Діяльність П. Світлика багатогранна і на рідкість результативна. Талановитий педагог, етнограф, самодіяльний композитор, хормейстер, за свідченнями його колег, володів глибокими фаховими знаннями, вмів зацікавити співаків, на репетиціях створював невимушену атмосферу, завдяки чому досягав високого виконавського рівня.

   Великим скарбом П. Світлик вважав народну пісню. Він не втомлювався повторювати: «Пісня – то є щось золоте у народа…».  Де б не вчився чи працював, він завжди починав свою діяльність із створення хору.

   Неоціненна роль П. М. Світлика у збереженні народних пісень свого рідного краю. Захоплення закарпатською народною піснею прийшло в дитинстві. Від батьків, родичів, однолітків Петро навчився багатьом колоритним мелодіям, якими так багата Іршавщина.

   Народився П. Світлик 1 березня 1901 року в селі Імстичево Іршавського району в селянський родині. Хлопець мав великий хист до навчання. Закінчивши початкову школу, вступив на підготовчі курси, а згодом став слухачем Ужгородської учительської семінарії, яку закінчив у 1925 році з відзнакою. У роки навчання захоплювався музикою, народними піснями, сам грав на різних музичних інструментах, співав у Руському національному хорі, яким керував відомий тоді музикант і диригент О. Приходько, про якого вже вчитель-пенсіонер Світлик, згадуючи ті роки, напише: «Великою заслугою ентузіаста хорового мистецтва О. Приходька є те, що він виховав багато молодих диригентів, які хорове мистецтво понесли і в глухі закутки  багатостраждального Закарпаття. Всі вихованці його зрозуміли, що хорова культура – то мистецтво, а воно – суспільне явище, це форма суспільної свідомості». Отже, роки навчання майбутнього педагога, самодіяльного композитора пройшли в атмосфері музично-естетичних вимог і диригентської практики.

  По закінченні семінарії П. Світлик працює завідувачем початковою школою в селі Кушниця,  згодом – вчителем української мови і літератури у Великому Бичкові на Рахівщині, а ще через рік – в школі села Нове Давидкове. У всіх школах, де б він не працював, П. Світлик створював учнівські хори, а в Великому Бичкові створив чоловічий хор з місцевої сільської інтелігенції та робітників. Незабаром його знов переводять в іншу школу, на цей раз у село Білки, де і пройшло майже все його подальше життя. З грудня 1945 року працює директором середньої школи, потім вчителем у цій же школі майже до виходу на пенсію. Сорок два роки віддав школі, вихованню дітей, щедро дарував свої знання, уміння і свій духовний світ сільській  дітворі. П.М. Світлик був великим патріотом свого народу. До цього його спонукало викладання української мови і літератури, географії, а згодом музики і співів.

  За словами дослідників життя та творчості П. Світлика, в ці роки по-справжньому розгорнулась його  подвижницька діяльність на ниві культури і народної пісенної творчості. Він організовує спочатку шкільний хор, який незабаром стає кращим у районі. Потім керує районним вчительським хором – одним з найкращих в області. Багато сил і вміння вклав Петро Михайлович у створення ансамблю пісні і танцю «Кукурудзовод», що завоював незабаром широке визнання і став народним.

   Період навчання в Ужгородській чоловічій семінарії приніс усвідомлення цінності  і необхідності пізнання музичного скарбу наших дідів і прадідів. Велику роль в цьому відіграло спілкування з О. Приходьком, М. Рощахівським, І. Панькевичем, їх активна життєва позиція. Вони допомагали порозуміти, що безцінні перлини усної музики складають оригінальність народу. Тому й не дивно, що з перших років вчителювання Петро Михайлович починає записувати легенди, приказки, обряди, занотовувати від простих людей народні мелодії, створює рукописні збірки, які містили , в основному, пісні Іршавського району із сіл Кушниця, Імстичево, Лисичово, Білки.

  Але, на жаль, не всі збірки до нас дійшли. Двічі доводилося Петру Михайловичу спалювати свої рукописи з піснями, щоб не зашкодити родині: спочатку в 1939 році (коли прийшла Хортистська Угорщина), другий раз в 1946 році (на початку сталінського режиму), коли могли звинуватити в буржуазному націоналізмі або у космополітизмі.

  Петро Світлик одним із перших серед музикантів зрозумів необхідність запису народних пісень на звукозаписуючу апаратуру. Виконавців  з яскравими голосами відшуковував сам, відбирав найхарактерніші пісні свого району. Ці записи вдалося віднайти у архівах. Серед записаних народних пісень Боржавської долини - коляди «Коли звізда ясна», «Коли Божа мати по землі ходила» та багато інших.

  Майже все життя П. Світлик з любов’ю і старанням збирав скарби народної творчості – пісні, говірки, прислів’я, легенди. Найбільше ж приваблювали народні пісні. Він детально вивчав їх, старанно обробляв і включав до репертуару хорів, якими керував. А потім ці пісні  знаходили дорогу до слухача у виконанні інших професійних і самодіяльних художніх хорових колективів. Це такі популярні нині популярні пісні, як « Лине пісня весела», «Місяцю-королю», «Сидить сокіл на високій драбині», «Горі селом іду собі», «Сама тому мати винна» та чимало інших.

  У творчості П. Світлика є кілька авторських пісень, які він створив в основному на вірші свого земляка І. Мельника. Особливо відома пісня «Марш кукурудзоводів». На слова поета В. Діянича написана пісня «Про партизана», на слова О. Шестопала – «Марш учнівських бригад».

  П. Світлик – митець, який   у  своїй натхненній праці педагога, композитора, диригента, етнографа приніс славу рідному Закарпаттю, своєю піснею возвеличив рідний край.  Девізом творчої роботи П. Світлика були слова: «Хай дзвінко лунає українська пісня, яка торкає ніжні струни людського серця!».

                                                  ***     

                              Список використаних джерел

 Гомоннай В.В. Антологія педагогічної думки Закарпаття (ХІХ-ХХст.).- Ужгород, 1992.- 300 с.

Грін О. Професійне музичне мистецтво Закарпаття ХІХ- першої половини ХХ століть: історичний аспект.- Ужгород, 2004.- 160 с.

Кобаль В. «Народний професор» із Білок // Культурологічні джерела.-2016. - №1.- с.64-66.

Митровка М. Хорова культура Закарпаття.- Ужгород, 2019.- 272 с., іл.

Професійна музична культура Закарпаття: етапи становлення. Збірка статей, есе про культуру Закарпаття.- Ужгород, 2005.- 420 с., іл.

Росул Т. Музичне життя  Закарпаття 20-30 років ХХ ст.: Монографія.- Ужгород, 2002.- 208 с.

Уральський Л. Музичний світ Закарпаття: Творчі портрети професійних та самодіяльних композиторів.- Ужгород, 1995.- 68 с.

Шерегій Ю. Нарис історії українських театрів Закарпатської України до 1945 року.- Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто-Пряшів-Львів, 1993.- 412 с.

 

 

 

 

 

 

 

«СОЛОВ`ЇНА, БАРВІНКОВА - УКРАЇНСЬКА РІДНА МОВА»

 

 Ознайомитися з матеріалами виставки можна тут