До 130-річчя від дня народження Йосипа Йосиповича Бокшая (1891-1975), відомого українського живописця і монументаліста, одного з фундаторів закарпатської школи живопису, педагога,  народного художника України

Митець, який обожнював осінь

«Автомобіль не хочу, бо тоді я буду дивитися на дорогу, а не на пейзажі...» (Й.Й. Бокшай)

Йосип Йосипович Бокшай – видатний український художник, який разом із Адальбертом Ерделі став засновником на Закарпатті нового мистецтва, художньої освіти та творчих спілок. Заслужений діяч мистецтв України (1951). Народний художник України (1960) та СРСР (1963), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1958). Здається, ніхто з художників Закарпаття з початку ХХ століття не здобув такого широкого визнання та слави.

Й. Бокшай проявив себе у станковому і монументальному малярстві, як майстер пейзажу, є  серед його творів  жанрові картини, портрети, натюрморти, ілюстрації художніх книг (Антонія Бобульського та ін.). Висока вимогливість, професіоналізм тісно спліталися у творах митця з безпосередністю, життєрадісністю, оптимізмом і новизною світобачення. Майстер практично ніколи не доповнював і не переписував свої картини.

Йосип Бокшай народився 2 жовтня 1891 року в селі Кобилецька Поляна в родині священика. З 1910 до 1914 року навчався в Академії образотворчих мистецтв у Будапешті, де його вчителем був відомий угорський художник Імре Ревес, дитинство якого і останні роки життя пройшли на Закарпатті (м. Виноградів). 

Після закінчення навчання в академії, в перший день війни, 1 серпня 1914 року Йосипа Бокшая мобілізували рядовим вояком австро-угорської армії, а 24 березня 1915 року він потрапив у полон російської армії. Після півторарічних поневірянь у Туркестані, проїздом через Бухару, Самарканд, піски Каспію його перевели в Центральну Україну.

Навесні 1918 року  Й. Бокшай  повернувся з полону на Закарпаття і розпочав педагогічну діяльність. З 1919 року до 1945 року пропрацював безперервно в Ужгородській реальній гімназії. Учні його дуже любили і шанували. Весь цей час він займався творчістю, брав участь у громадському житті, у заснуванні товариства «Просвіта» (1920), в організації виставок. Задля здобуття нових знань і навичок їде в Італію, Югославію, Німеччину, Францію. Прагнення вдосконалення згодом виливається в переконання: «Митець повинен бути високоосвіченою, культурного кругозору людиною, без нальоту провінційності».

Великою мрією Й. Бокшая та його друга – художника  А. Ерделі було виховати молоде покоління художників, закоханих в свою справу. І в 1927 році вони стали організовувати в Ужгороді  публічну школу малювання. На вчителя рівняються, його наслідують – все разом і сформувало таке яскраве мистецьке явище, як закарпатська художня школа. І як результат у 20-30-х роках XX століття в Закарпатті сформувалась і діяла ціла плеяда талановитих художників – А. Коцка , З. Шолтес, Е. Контратович, А. Борецький, Ю. Ендреді, В. Габда, пізніше -  А. Кашшай, І. Шутев, Ю. Герц  та інші , яких навчали Й. Бокшай та А. Ерделі.

У 1930-х роках Йосип Бокшай бере участь у виставках в Празі, Брно, Братиславі, Кошицях, Будапешті, Ужгороді й Мукачеві.

Після визволення Закарпаття і возз’єднання його з Україною Й. Бокшай, А. Ерделі, А. Коцка, Ф. Манайло активізували свої зусилля щодо відкриття художнього навчального закладу та створення обласної організації Спілки художників України. Невдовзі ці плани були реалізовані. З 1946 року  по 1951 рік Йосип Йосипович викладав  в Ужгородському державному художньо-прикладному училищі. А в 1951 році Й. Бокшая запрошують до новоствореного  інституту прикладного та декоративного мистецтва у Львові, де він працював до 1957 року. У цей період , а також у 60-70 роки твори майстра виставлялися практично на всіх виставках, які відбувалися в Україні та Радянському Союзі.

Пейзажі, жанрові сцени з народного життя, фігуральні композиції, натюрморти, ікони, масштабні монументальні стінописи в церквах -  усе, чого торкається рука митця, постає в новій живописній якості, розквітає кольоровим багатством, засвідчує визначне відчуття кольору, кольорове бачення автора, майстерне володіння композиційними прийомами.

Йосип Бокшай був надзвичайно релігійною людиною. Із юного віку він захоплювався тим, що розробляв ескізи церковних розписів. Найвідомішими роботами художника у цій сфері можна назвати розпис плафона Ужгородського кафедрального собору «Воздвиження Чесного Животворящого Хреста» та розпис в одному з найвідоміших храмів Угорщини – церкві села Марія Повч, де зберігається унікальна чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Усі ж роботи Бокшая на сакральну тематику годі й перелічити: полотна, панно, призначені для оздоблення церков, портрети релігійних діячів. 

Протягом 40-50-х років Й. Бокшай пише серію великих композицій, в яких намагався відобразити зміни, що відбувалися в його рідному краї. Полотна «Бокораші» (1946-1947), «Будівництво моста» (1948), а також пейзажні роботи «Ужгород» (1947), «Терен цвіте» (1953), «Золота осінь» (1950-і роки) та інші твори, що були наповнені яскравими, мажорними барвами, співставленням яскравого світла й різких динамічних тіней, відзначилися почуттям декоративності й широкого композиційного ритму, принесли художникові загальне визнання, славу та урядові нагороди.

За все життя Й. Бокшай написав понад тисячу живописних полотен, і хоча серед його творів є і жанрові картини, і портрети, і натюрморти, все ж він – визнаний майстер пейзажу. Про своє захоплення і сам говорив: «Природа є головним учителем митця». Втілював цю ідею, пишучи такі полотна, як «Літній день», «Осінній багрянець» «Озеро в горах», «Синевир», «Терен цвіте».

Твори майстра представлені як в музеях України, так і за її межами.  Художник дуже любив на своїх картинах зображати осінь, тому у мистецтвознавців виник термін «бокшаївська осінь». Пора року сповнена яскравих барв листя, але разом з тим і певної зимової прохолоди. Й. Бокшай прожив в Ужгороді 56 років, вважав це місто рідним, з великою насолодою малював його вулички і мальовничі куточки, особливо осінньої пори, коли листя починає жовтіти і багряніти. Майже весь свій вільний час проводив на пленерах,  у горах, серед чарівної закарпатської природи.

Помер художник після тривалої хвороби 19 жовтня 1975 року в місті Ужгород , де й похований на міському кладовищі «Кальварія».
За особливі заслуги в розвитку закарпатської художньої школи ім’я Йосипа Бокшая присвоєно Закарпатському обласному художньому  музею в місті Ужгород ( з 1990 року). Музей, директором якого є Франціск Єрфан – онук Йосифа Бокшая, знаходиться в приміщенні колишнього ужгородського жупанату (резиденція мера або губернатора), зараз його колекція нараховує більше 9 тисяч експонатів. Неподалік від музею, у невеличкому парку-альпінарії на крутому схилі площі Жупанатської в Ужгороді можна побачити унікальний пам’ятник – дві бронзові постаті, що мирно сидять на лавиці та ніби про щось неспішно бесідують. У цій скульптурі увіковічнено славетних художників краю, корифеїв закарпатської школи живопису Йосифа Бокшая та його соратника Адальберта Ерделі.

Й.Й. Бокшай протягом десятиліть репрезентував мистецтво Закарпаття за межами рідного краю, залишив по собі   багато учнів і послідовників, його суспільна і творча діяльність мала величезний вплив на становлення і формування крайової школи живопису. Полотна художника експонувалися у Будапешті, Празі, Брно, Братиславі, Кошице, Москві, Києві та інших містах, зберігаються у приватних колекціях та галереях багатьох країн світу.